Меню сайта

  • Категории каталога
    Мои файлы [18]
    Шигырләр [152]
    Әкиятләр [4]
    Урысча [15]
    Инглизчә [2]
    Хикәяләр [2]

    Наш опрос
    Оцените мой сайт
    Всего ответов: 237

    Главная » Файлы » Мои файлы

    ШУРАЛЕ
    [ ] 15.12.2010, 15:40
    Володимир Чернишенко
    Автор навчається на біологічному факультеті КНУ ім. Шевченка за спеціальністю „біотехнологія”. Вірші пише змалку. Займається перекладами віршів з англійської мови.



    ШУРАЛЕ
    Дослівний переклад Шаміля Анака

    Про Кирлай, що під Казанню, я повідаю тобі,
    Заспіваєш там – то кури, й ті підспівують тобі.
    Не в Кирлаї народився, та прожив нівроку там:
    Сіяв, жав, ходив за плугом в полі рік від року там.

    Оточили те сілечко, й нині згадую, ліси,
    А кругом поля зелені, аж під самії ліси.
    Чи ж велике? Невеличке було зовсім те село,
    І води питної мало там – єдине джерело.

    Ані зимно, ні спекотно; не погода – скарб у нас.
    Вітер дме, коли годиться, дощ іде, як прийде час.
    На галявинах червоно від малини та суниць,
    Набереш по вінця відра, лиш збирати не лінись.

    Там ялини й сосни дужі, наче воїнів ряди,
    Там любив я відпочити і помріяти один.
    Під березами й дубами, де гриби й щавель ростуть,
    Різнобарвно вбрані квіти, наче райдуга, цвітуть.

    Жовті, сині та червоні розпускаються довкруг
    І чарівні аромати розлітаються довкруг.
    Срібні крилечка тріпочуть з пелюсток на пелюстки –
    То метелики літають срібнокрилі та легкі.

    А то ще запіють дзвінко Божі пташки в небесах,
    Їхній спів тонкоголосий тонко серце пронизав...
    Ось бульвар, ось площі, сквери, танці й цирк – усе тут є;
    І театри і оркестри в лісі цім – усе тут є!

    Ліс великий та безкрайній, наче море без границь,
    Мов Чинґізова кіннота на просторах без границь.
    Лиш поглянь і в думці зринуть імена твоїх дідів,
    Їхня велич і держава вже давно минулих днів.

    Як в театрі світовому упаде завіса враз,
    Глянеш – ох! Що стало з нами? Адже Бог створив і нас!
    Описав я літню днину, ще про осінь розкажу,
    І дівчат струнких, чорнявих і рум'яних опишу.

    Про весну лиш, певно, змовчу, бо порину в царство дум,
    А замріюся, то й казки до кінця не доведу...
    Та стривай-но, розказати казку я хотів, але
    Я замріявшись забувся – казка зветься „Шурале‛!

    Рідний край лишень згадаю – забуваю про усе,
    Наберись терпіння, друже, прочитаєш про усе!
    В тому лісі, всім відомо, звіру водиться чортма.
    Є вовки, ведмеді лиси – і чого там лиш нема!

    Як піде у ліс мисливець, настріляє дичини:
    Білку, зайця, навіть лося – в лісі мешкають вони.
    Кажуть, що й нечиста сила в тому лісі є, мовляв,
    Вовкулаки, упиряки й шурале жиє, мовляв.

    Може й правда, ліс той темний і густий такий що й ну!
    І під небом стане місця для таких чудес, що й ну!
    Хочте казочку нарешті? То будь ласка, розкажу.
    Як умію я, віршами свою казку розкажу.

    Якось місячної ночі рушив парубок у ліс.
    Конячину впряг у воза, щоб привезти дрова й хмиз.
    Швидко парубок доїхав, та й до праці хутко став:
    Стук та грюк – рубати сосни він не гаючись почав.

    Як буває влітку, нічка прохолодною була,
    Спали пташки, тому тиша майже повною була.
    За роботою своєю геть забувся лісоруб
    Що нічна пора, що сам він – тільки й зна, що гуп та гуп!

    Та стомився, розігнувся добрий парубок на мить
    Тільки – зирк, а поруч нього хтось непроханий стоїть.
    Дико крикнула почвара, наш юнак немов застиг,
    Затремтів увесь, та тільки він сокири не впустив.

    Хто це? Втеклий каторжанин? Може джин чи щось таке?
    Страх пройма – такий страшнючий той один, чи щось таке...
    Ніс кривий та гачкуватий, сам покручений такий,
    Руки-ноги кривулясті, мов старих дерев гілки.

    І очицями з-під лоба дико зирка навсібіч –
    І удень такі злякають, вже не кажучи про ніч.
    Голий весь, тонкий та довгий, на людину схожий він,
    І на лобі ріг, мов палець, тільки трохи довший він.

    Не криві, одначе, пальці, а такі прямі, що й ну!
    Та огидні ж! Кожен палець з пів аршина в довжину.
    Шурале на лісоруба, той – на нього поглядав,
    Врешті парубок сміливий „Хто такий ти?!‛ запитав.

    „Не лякайся так, юначе, не грабіжник я усе ж,
    Не краду чужого скарбу, тільки грішник я, усе ж.
    Маю звичку лоскотати тих, хто в ліс іде один,
    Я на радощах сміявся, що з'явився ти сюди.

    Мої пальці, бачиш, довгі – лоскотати я мастак,
    Лоскочу людей до смерті, з ними граючися так.
    Що ж, юначе, може хочеш позмагатися, чи як?
    Глянем, хто з нас вміє краще лоскотітись, ти чи я?‛

    „Добре-добре, нема й мови, позмагаємось, та все ж
    Я боюсь, мої умови перед грою не приймеш.‛
    „Та кажи вже ті умови, бідолашко мій, кажи!
    Що завгодно я приймаю, тільки прошу, поспіши!‛

    „Тоді слухай-но уважно, так, щоб вдруге не питав.
    Бач, лежить онде колода, дуже довга і товста,
    Ну-бо, братику, міцненько за колоду ту берись,
    Як підважимо гарненько, покладем її на віз.

    З того боку, бач, щілина і у ній чіпок стримить?
    Ти отам берись, дубино, діло впораєм за мить.‛
    Без відмовок і негайно Шурале усе прийняв,
    Потрюхикав до колоди і з кінця одного взяв,

    Сунув пальця до щілини, ухопився і закляк.
    Зрозумів тепер, читачу, що надумав наш юнак?
    Він підняв свою сокиру та й обухом по чіпку
    Раз та другий! От придумав гарну вигадку таку.

    Ну а що ж наш Шуралейко? Крекче й тягне, що є сил.
    Парубкової придумки Шурале не розкусив.
    Тільки лусь! Чіпок – з колоди, а щілина без чіпка
    Закривається і пальці Шуралеві затиска!

    Що його пошито в дурні він нарешті зрозумів,
    Закричав від болю й кличе своїх друзів-Шуралів.
    І у парубка проситись Шурале тоді почав,
    За гріхи старі журитись та клястись, що добрий став.

    „Зглянься, парубче, благаю, прославлятиму повік!
    І тебе й твою родину не чіпатиму повік,
    Всім скажу, що цього хлопця не чіпайте, він мій друг,
    Лісом-пралісом блукати дозволяйте – він мій друг.

    Пальцям боляче, благаю, ой погано мені, зле!
    Ну нащо тобі, юначе, катувати Шурале?‛
    У судомах рветься-б'ється та не вирветься ніяк,
    А тим часом вже додому знай ладнається юнак.

    Вже й коня запріг, неначе і не знає Шурале,
    Ані бачити ні чути не бажає Шурале.
    „Гей, безсовісний юначе, чи ж у тебе жалість є?
    То скажи мені хоч хто ти і яке ім'я твоє?

    Щоб коли спитають друзі, хто наругу цю вчинив,
    Я про тебе все докладно і правдиво пояснив.‛
    „Що ж, нехай, скажу, як звуся, знай, який я чоловік.
    Є ім'я у мене справжнє, і звучить воно Той-рік.‛

    Шурале кричить і рветься, а колода не пуска,
    Дико лається, грозиться покарати юнака.
    І ридає ридма, каже „О, Той-рік, проклятий ти!
    Хто мене з біди врятує, хто подужає спати?‛

    Шуралі прийшли під ранок, стали лаяти його:
    „Очманів, здурів, бідаче? Розкричався тут чого?
    Припини оце негайно, розшумівся, хоч тікай!
    Як ображений Тим роком, то на Цей не нарікай!‛

    Категория: Мои файлы | Добавил: tukay
    Просмотров: 1039 | Загрузок: 0 | Комментарии: 1 | Рейтинг: 5.0/2 |
    Всего комментариев: 1
    1 tukay  
    applause

    Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
    [ Регистрация | Вход ]
    Форма входа

    Поиск

    Друзья сайта

    Статистика

    Онлайн всего: 1
    Гостей: 1
    Пользователей: 0


    Copyright MyCorp © 2019
    Конструктор сайтов - uCoz